?

Log in

No account? Create an account
чб

Блоґ Василя Бабича

Націонал-лібералізм та еволюція

Previous Entry Share Next Entry
Двомовність: сумний досвід Білорусі (стаття в газеті ВО "Свобода")
чб
vasyl_babych

    Питання статусу та ролі української мови підіймалося різними силами в українському суспільстві давно й, очевидно, і надалі буде предметом запеклих дискусій.

 

   Апологети «двуязичія» у всіх його варіянтах, полюбляють наводити приклади інших держав, як от, Швайцарію чи Бельгію. Але щоб оцінити всі «переваги» двомовності, не варто орієнтуватися на Швайцарію чи інші західньоевропейські країни, бо ж маємо набагато ближчий, як географічно, так і за ситуацією, приклад: Білорусь. Україна і Білорусь у мовному питанні мають значно більше спільного, ніж далека від них Швайцарія. Швайцарія – країна, утворена з різних кантонів (районів), жителі яких від самого початку розмовляли різними мовами: німецькою, французькою, італійською чи ретороманською. В Україні та Білорусі російськомовність є наслідком тривалої бездержавності та російсько-радянської окупації. Україні поки що не вдалося позбутися російськомовного окупаційного спадку. Проте, вдалося хоча б не допустити мовної катастрофи, що відбулася у Білорусі. 

 

      Історія білоруської мови, загалом, донедавна була доволі подібною до історії української. Обидві мови ґрунтуються на народних, розмовних говірках. Обидві майже весь час свого буття були бездержавними. За часів СРСР, в рамках «будівництва нової історичної єдності – радянського народу», зрозуміло, на базі російської мови, українська та білоруська були штучно наближені до «общепонятного». Держава підтримувала соціяльно престижний статус російської мови усіма можливими засобами. 
   Наприкінці 80-их, і в Україні, і в Білорусі розпочалося національне відродження, у суспільстві прокинувся інтерес до рідної мови. Зрештою, на початку 90-их, і українська, і білоруська здобули такий потрібний їм статус єдиної державної мови у своїх країнах.

 

      У Білорусі була затверджена програма переходу державних установ на білоруську, що була розрахована на 10 років. Наприкінці 80-их і у першій половині 90-их розпочалася повільна дерусифікація освіти: так, наприклад,  у Мєнську з’явилися білоруськомовні школи, чого не було за часів СРСР. Але в 1994 році на перших і останніх демократичних президентських виборах перемогу здобув Олександр Лукашенко, що на той момент був палким прихильником інтеґрації з Росією. Уже за рік було проведено референдум щодо надання російській «рівного статусу з білоруською». «За» проголосувало 83,3% виборців. Щоправда, опозиція і нині говорить про фальсифікації, але це, загалом, вже не має жадного практичного значіння. З того часу білоруська мова неухильно втрачає свої позиції. Судочинство, майже вся документація, рекляма (за деякими вийнятками) стали цілком російськомовними. Процеси русифікації набули більших маштабів, ніж це було за часів СРСР! Наприклад, згідно даних перепису 1999 року, білоруську назвали рідною 73,7% мешканців країни, а вже у 2009 ця цифра впала до 53,22%. На запитання «якою мовою ви зазвичай спілкуєтесь вдома?», у 1999 році білоруську вказало 36%, а у 2009 – вже тільки 23,3%. Але, схоже, що навіть такі цифри – завищені. Адже, за даними деяких опитувань, постійно користуються білоруською лише 6% населення… 

 

   Триває й інтенсивне скорочення білоруськомовної освіти. В країні немає жадного цілком білоруськомовного вищого навчального закладу. Кількість білоруськомовних шкіл неухильно зменшується: у 2001/2002 навчальному році таких було ще 27,8%, в 2005/2006 – вже 23,3%, а у 2009/2010 – взагалі 16,1%. Показово, що більшість із них – сільські, міських шкіл з білоруською мовою викладання лише 1,9%. Це тільки підкреслює низький соціяльний статус мови. Зрештою, навіть значна частина опозиційних кіл, переважно ліберального спрямування та комуністи, поступово перейшла на російську.

 

   Зрештою, ЮНЕСКО визнала білоруську мову такою, що «потенційно перебуває під загрозою знищення». Ліквідація статусу єдиної державної мови зробила білоруську мову непотрібною для більшості суспільства. Тепер навіть зміна державної політики навряд чи зробить білоруську розмовною, живою мовою більшості. В найкращому випадку мову буде збережено у найвіддаленіших селах,  і в середовищі міської інтеліґенції. Для досягнення чогось більшого вже потрібні кардинальні суспільні зміни.

 

  В Україні, на щастя, ситуація набагато ліпша. Власне, лише в Криму та на Донбасі українська, як розмовна мова, продовжує вимирати. Про це свідчать дані перепису населення. Наприклад, у Донецькій області частка тих, хто вважає українську рідною, впала з 1989 до 2001 на 6,5% і складала 24,1%, в Луганській – на 4,9% і 30% відповідно. У решті регіонів українська мова зберегла існуючі позиції, а подекуди навіть посилила їх. На Черкащині за результатами перепису 2001 року українську назвали рідною 92,5% мешканців, що на 3,4% більше, ніж під час попереднього перепису 1989 року, на Полтавщині, відповідно, 90% і 4,1%, Чернігівщині – 89% та 3,3%. Втім, якщо в найближчі 5-10 років держава не почне проводити проукраїнського курсу, то поступова русифікація неминуча.

 

     Тому, на нашу думку, вкрай необхідною є реалізація програмних засад Всеукраїнського об’єднання «Свобода» у сфері мовної політики. Вже зараз ВО «Свобода» робить певні кроки, що мають докорінно і рішуче змінити ситуацію на користь мови титульної нації. Наприклад, при затвердженні обласного бюджету Львівщини, в обласній раді якої найбільше представництво має «Свобода», збільшено видатки на підтримку українського книговидання на 700 тис. грн., захист та розвиток української мови – на 540 тис. грн. А, наприклад, у Києві, в рамках конкурсу на найкраще знання творів Тараса Шевченка свободівці у якості винагороди роздавали роман Василя Шкляра «Залишенець». Також наша політична сила підтримує українську мову і серед закордонних українців. Наприклад, у Відні та Празі за сприяння ВО «Свобода» діють суботні українські школи. Окрім того, партія пропонує:

 

1. Ухвалити Закон «Про захист української мови» замість чинного «Про мови в Українській РСР». Створити Державний комітет мовної політики, відповідальний за захист та поширення української мови.

 

2. Регламентувати вживання української мови у ЗМІ відповідно до кількості українців – не менше, ніж 78%.

 

3. Забезпечити синхронний звуковий переклад державною мовою іншомовних виступів, передач та фільмів на телебаченні і радіо. Здійснювати переклад коштом власників ЗМІ.

 

4. Скасувати оподаткування на україномовне книговидання, аудіо- та відеопродукцію, програмне забезпечення.

 

5. Запровадити обов'язковий іспит з української мови для державних службовців та кандидатів на виборні посади. Зобов'язати всіх чиновників вживати українську мову на роботі та під час публічних виступів.

 

6. Запровадити до програм усіх ВНЗ України обов'язковий курс «Культура української мови».

 

7. Перевірити відповідність мови викладання в усіх без винятку навчальних та виховних закладах до офіційного статусу навчальних закладів. Позбавляти ліцензій навчальні заклади, якщо викладання у них здійснюється іноземними мовами без належного оформлення статусу закладу. Припинити постачання навчальних посібників та підручників іноземною мовою коштом Державного бюджету України у заклади, що не мають офіційного статусу закладів з іноземною мовою викладання.

 

 

Відомий мовознавець, член Політради ВО «Свобода», депутат Львівської обласної ради Ірина Фаріон виступає і за внутрішнє очищення мови, адже в 30-их роках було впроваджено правопис, яким намагалися штучно наблизити українську мову до російської. З української було викинуто окремі слова, які не мали російських відповідників, граматичні категорії і навіть змінено абетку, з неї вилучили літеру «ґ».

 

   Посилення російської мови в Україні невигідне українцям і з економічних міркувань. Відсутність україномовного дубляжу кінофільмів означає втрату роботи тими, хто цим займається з одного боку, та зменшення доходу держави від оподаткування з іншого. Засилля російськомовної аудіо-відео продукції призводить до втрати значної частини коштів, які йдуть у бюджет Росії, а не України.

 

   Окрім того, впровадження двомовності у будь-яких її формах потребує досить істотних витрат з державного і місцевих бюджетів. Адже тоді необхідно витрачати кошти, наприклад, на забезпечення перекладу судочинства, апарату місцевих адміністрацій, тощо. Тож окрім морально-етичних аспектів, русифікація, зрештою, боляче вдарить по кишені кожного українця, навіть російськомовного.

 

 

Василь Бабич, ВО «Свобода».


Заувага: Текст адаптовано до ортографічних норм Харківського правопису (http://uk.wikipedia.org/wiki/Харківський_правопис).

Версію чинним правописом можна прочитати у свіжому нумері газети ВО "Свобода", яка доступна також і у PDF-варіянті тут: http://www.svoboda.org.ua/static/gazeta/svoboda_91.pdf (дев'ята сторінка)


  • 1
Однією з причин такого результату референдуму і відповідно нинішнього стану білоруської є необгрунтовано швидке переведення шкіл на білоруську на поч. 90-х. За 3 роки, до 1994, частка першокласників у білоруськомовних школах зросла з ~18% до 70%, тоді як у нас при значно кращий стартовій базі з ~45% до 65% у 1994. Це і призвело до загострення мовного питання.

А можна джерело? Це дуже цікава інформація!
І щодо України теж! :-)

Трохи помилився у цифрах, але несуттєво.

http://lingvarium.org/ling_geo/belarus/belorus.pdf
"При отсутствии достаточной кадровой подготовки, соответствующей базы, без учета мнения людей число первых классов с белорусским языком обучения увеличилось с 20% в 1989 году до 75% в 1994 году" [Авласевич 1996:6].
Такі ж цифри я зустрічав і у інших джерелах.

По Україні - http://pics.livejournal.com/alina_ma/pic/000ghttb
Якщо припустити, що процес переведення шкіл на українську у 90-і роки був приблизно лінійним, то частка першокласників в у-м школах у 1994 приблизно дорівнює частці від всіх учнів у 1994+5=1999 році. У 1998 вона складала 65%, з щорічним зростанням у 2-3%, тобто у 1999 було десь 67-68%.

Згоден з тим, що треба ухвалити закон про захист української мови і штрафувати тих, хто пише самочинними правописами.

Ну як же можна виступати на захист української з такою пародією на українську орфографію, як у цьому повідомленні? Коли запропоновані пункти ухвалять у вигляді закону, до вас же першого застосовуватимуть відповідні санкції.

Ви почитали статтю? (http://uk.wikipedia.org/wiki/Харківський_правопис)
Ви розумієте, що, наприклад, у слів (чинним правописом) "орфографія" і "ортопед" префікс-то однаковий, але в одному випадку Ви пишете через "ф", а в іншому - "ерез "т"? (бо так, бачите, в російській...)
Ви не праві і по суті: я ж написав, що Ірина Фаріон виступає за цей правопис, чи правопис, на базі харківського. Тобто, цей правопис (чи подібний на його основі) стане офіційним.

Пародія на українську ортографію - це якраз нині діючий, змосоковщений правопис!
Ви би власне, почитали, а тоді би вже щось писали, га?

П.С. правопис аж ніяк не "самочинний", а ОФІЦІЙНИЙ правопис до 30-их рр.! Гляньте: http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2010/10/31/1910/
Це, зверніть увагу, УССР!
Що, іще не зрозуміло, що чинний правопис - то "суржик в законі"?

Я в курсі, що таке правопис більшовика Скрипника. І чому цей правопис виявився нежиттєздатним у перші радянські роки.

>префікс-то однаковий

Ні, не однаковий. Це в грецькій був однаковий, а до нас слова приходили не з грецької, а через посередництво інших мов. Коли потрапляли з книжної староукраїнської, церковнослов’янської та російської, частіше отримували -ф-, коли потрапляли з латинської чи німецької через польську, отримували -т-. Було і навпаки, коли українські слова з -ф- через російську отримували -т-. Наприклад, українці часів Мазепи казали фрон, іфіка, а потім через російську мову із західноєвропейських прийшли слова трон, етика. Тобто, знайте, коли ми кажеми ці слова, то суто завдяки російському впливу.

>Тобто, цей правопис (чи подібний на його основі) стане офіційним.

Сподіваюсь, цього жаху ніколи не буде!

Це дуже оціночні судження: "життєздатний-нежитєєздатний"...
Нежитєздатний - бо його штучно потім переробили на проросійський?
Зрештою. Вас ніхто (поки що :-)) не змушує писати харківським правописом! ;-)

Про префікс - непереконливо. Змінили-то слово у 30-рр., а до того було саме "орТографія"!

Аналогічно - і у білоруській (артаграфія) та польській (Ortografia). І тільки в російській - "орфоргафия".

Це не оціночне судження. Я це можу стверджувати тому, що ще задовго до перероблення з’явився вчительський правопис, де відкинули деякі норми «скрипниківського». Можу навести численні цитати мовознавців та літераторів, які неґативно оцінювали так званий штучний компроміс, що правопис «хвостом нагадує дніпрову русалку, а головою галицького лева», що «він був невітаний всіма», що його «дотримувалися неохоче».

>а до того було

Не було до того! До того було дві традиції 30-тимільйонна великоукраїнська та тримільйонна західноукраїнська. У першій -ф-, у другій -т-. Механічного поєднання в одному правописі не вийшло. Бо слова, на кшталт орфографії, закріпилися з -ф-, а ортодоксії з -т-. Це наслідок того, що слова запозичувалися з мов-посередників, де грецький звук -th- перетворився на -ф- чи -т-. (Див. опитування в моїй спільноті)

>Зрештою. Вас ніхто (поки що :-)) не змушує

Але ж ви виступаєте за штрафні санкції. Тож я тільки за те, щоб ви самі дотримувалися своїх пропозицій. І писали нормальною українською мовою. Нормальною сьогодні, а не як вам здається має бути. Уявіть, що після ухвалення закону хтось почне писати ярижкою, і казатиме, що це не помилка, бо то правопис Шевченка.

Є прихильники, є противники. Так чи інакше, на правопис сучасний, який виник в 1930-их, дуже сильно впливали позамоўні чинники. Звідси і викидання "польських слів", із заміною їх на "більш зрозумілі" трударям російські відповідники. Я он, як бачите,взяв з "Русалки" літеру "ў", і нічого. :-)

Але ж ви виступаєте за штрафні санкції.
====
Та ДЕ Ви таке побачили?! Кожен може говорити (але українською!) згідно до своєї говірки! І взагалі, я маю не менше право визначати, якою саме українською мені говорити/писати, ніж купка маразматиків з академії наук.
ВСІ форми української є правильні, і КРАЩИМИ, ніж російської. :-)
Краще суржик, ніж російська, краще чинний правопис, ніж суржик, і краще харківський правопис, ніж чинний, змосковщений. І краще додати до харківського іще й літеру "ў", бо є такий звук, і взагалі, так мені подобається більше, і мені однаково, що там думають чуваки з академії наук щодо цього, бо українською говорю (і) я, отже, маю таке ж право на українську, як і кожен носій.

Власне, якщо Ви іще не второпали, то чхати я хотів на правила! :-)
Мені ориґінальна мова, наприклад, Донцова (схіняка, до речі) подобається (чи подобаєцця, можна й так :-)) набагато більше, ніж чинна, дещо вихолещена мова.

P.S. І взагалі, пора вже на латинку пееходити. це зніме чимало проблем в ортографії, і взагалі, meni tak bilš doŭpodoby. :-)
Мені та мова звучить краще, природніше.
Якщо вас зачіпає моя "неправильна" мова, то це, даруйте, Ваші, а не мої проблеми. Пишіть в себе в журналі як хочете. зрештою! ;-)

>то чхати я хотів на правила

Це і зрозуміло. До знищення єдиної української мови завжди зводяться всі посилання на «справжній український правопис». Ви не перший, хто знущається з української під виглядом її захисту.

Зрештою, я тільки за запропоновані пункти. Бо, наприклад, іспити (пп. 5, 6) з таким ставленням самі не пройдете, якщо не здаватимете нормальною мовою. Визначати, чи є продукція україномовною (п. 4) також доведеться відностно чинних норм. А комітет із захисту (п. 1) без функції захисту єдиних мовних норм (як у Франції, скажімо) просто дарма отримуватиме державне фінансування.

Та я свій іспит вже склаў (чинним правописом. звісно), маю 173 бали (з 200 можливих), це 9 за 12-ти бальною шкалою.

Визначати, чи є продукція україномовною (п. 4) також доведеться відностно чинних норм.
====
Чинних НА ТОЙ МОМЕНТ норм. ;-)

А комітет із захисту (п. 1) без функції захисту єдиних мовних норм (як у Франції, скажімо) просто дарма отримуватиме державне фінансування.
====
Так само. Будуть вам "єдині моўні норми". Тільки на базі харківського, а не змосковщеого правопису. Чи якийсь копромісний варіянт.

До знищення єдиної української мови завжди зводяться всі посилання на «справжній український правопис».
===
Мова наша, хвала богу, жива, отже, має діалекти. Єдиною вона може бути лише в одному вигляді - у вигляді мертвої письмової мови. Даруйте, але я тут з вами по ріжні сторни.
Я проти всякої "єдності", котру досягнуто за рахунок втрати ідентичності.

>Чинних НА ТОЙ МОМЕНТ норм. ;-)

Це не смішно, бо ви виходите з серйозними розумними пропозиціями на захист української. І водночас стверджуєте, що її визнаних норм ще не існує. Або існують якісь неправильні, на ваш погляд, норми. І ви не вважаєте за потрібне їх дотримуватися. Це протиріччя — проголошувати захист того, що ще відсутнє — матиме наслідком тільки те, що наша сучасна українська наддіалектна літературна мова перестане виконувати свої функції державної, розпадеться на безліч непримиренних діалектів. І от тоді українська таки стане мертвою мовою.

Розумною позицією була б інша — спершу дотримуватися норм літературної мови, а потім пропонувати способи її захисту.

Господи, Ви ніяк не второпаєте кількох ну дуже простих моментів:
1) Я, в першу чергу, піклуюсь про те, щоб українською ГОВОРИЛИ, а не про письмову мову.
2) "Наддіалектну літературну мову" потрібно реформувати, привести її до того стану, що передував втручанню зовнішьополітичних чинників у питаня українського правопису. Харківський - останній такий правопис.
3) Цей блоґ - приватний блоґ лиш одного громадянина України, а не офіційна позиція держави. Використання тут харківського правопису (чи точніше, чогось подібного до нього) має на меті популяризувати ідею внутрішніх реформ, є заликом до творчого сприйняття мови її носіями.
4) Треба проводити захист української. сприяння їй на державному рівні - і, водночас. реформувати мову зсередини. В чому тут протиріччя?

А ви ніяк не зрозумієте, що відділити втручання від природного плину речей неможливо. І якщо хочете знайти в минулому якусь ідеальну точку, до впливів, то це буде хіба що 1653 рік. Навряд чи вам сподобаються тодішні правописи.

Я теж виступаю від своєї персони, як блоґер, яле як категоричний противник реформування і втручання в чинні українські норми. І вказую вам на протиріччя, що якщо ви збираєтесь захищати ненормальну українську, то висловлені пропозиції захисту української мови спрацьовуватимуть проти вас же. Сподіватися, що можна сприяти розвитку української без визначення її офіційних норм, досить наївно.

Офіційна норма була, є, і буде, питання в тому. якою вона була, є і буде.

І якщо хочете знайти в минулому якусь ідеальну точку, до впливів, то це буде хіба що 1653 рік.
----------------
Сучасна літературна традиція йде з поч. 19 ст, від Котляревського, то немає сенсу розглядати те, що було раніше, з позицій придатності його до сучасності. До того письмової мови на народно-діалектній основі (за деякими незначними вийнятками) не існувало, чи не так?

природньому українському мовцеві, що вкраїнську мову чув, так би мовити, з колиски - теперішнім офіційним "кагановичево-постишевським" правописом говорити НЕМОЖЛИВО! "Природній малоросіянин" з теперішнім нашим правописом ЯЗИКА ЗЛАМАЄ!
Цей совковий правопис просто абсурдний! Він місить у собі взаємно заперечні норми, та недолугі необґрунтовані правила, а певних статей просто немає.

Дивно знайти такого бєлодєдівця в наш час - я б іще зрозумів, якби якась своя суто мовознавча позиція - а то беззастережно захищати той правопис, що його робили заради нівеляції хрущов із полковниками під харковом 43 року, а букву "ґ" заборнив особисто с-талін. Позиція цього максимуса просто видається нещирою.

Якась дитяча позиція — назло сталіну-кагановичу-хрущову відморожу вуха і ламатиму язика. Історія української мови була не такою простою, щоб казати, що правопис імені більшовика Скрипника кращий за правопис, норми якого було ухвалено в незалежній Україні 1993-го.

"Відморожує" вуха та "ламає" язика якраз правопис - 1933-1943-1993.
Скрипників правопис не найліпший, але ближчий до природнього мовлення ніж правопис-93.

>але ближчий до природнього мовлення

Ви глибоко помиляєтесь. Більшовицький правопис 28-го часто називається «компромісним» саме тому, що в ньому штучно було поєднано наддніпрянські фонетичні особливості з західноукраїнськими. Це природні особливості, але їх треба було привести до єдиного правопису. Як зазначав Шевельов, «накидати невластиву вимову та ще й не всім, а тільки деяким чужим словам означало вдатися до нечуваного досі мовного експерименту». І тому вже за рік-другий, ще перед 33-м роком, з’явився дещо виправлений «учительський правопис», де для навчання українських школярів західноукраїннізми трохи почистили.

А тепер, після десятиліть єдиного унормування, ніхто вже не додає зайвий інтервокальний звук, не вимовляє и- на початку деяких слів без протетичного приголосного, каже Європа та проект, усі чудово розуміють, коли орфографія, а коли ортодоксія, коли пляшка, а коли Платон, та багато інших речей, що відрізняються від унормувань 20-х.

Ви хоч колись спосетрігали за мовленням сучасних природніх українських мовців, передусім селян (а не академиків, депутатів і журналістів).
І тепер вимовляють "И-" - в слові "инший" "инакший"; вимовляють - "-и" в родовому відмінку - "соли"; "Л"- пом'якшують, і то не в Галичині, а в Центральній Україні; звуку "ф" не вимовляють;
А у згоді з "нормами" правопису-93 ніхто з природніх мовців не розмовляє - бо для природнього українофона це просто неможливо й дико.
І вся ця уніфікація-унормування (1933-1993), так і не змогли до кінця доламати фонетичну ситему мовлення в природніх українофонів. І вони - живий приклад недолугости радянського правопису.

Я сам природний мовець, хоча і з вищою освітою та науковим ступенем. На початку слова и- без протетичних (г- чи в-, як у словах вирій, гиндик) вимовляється тільки в деяких говорах. Ця особливість, можна з певністю стверджувати, відмирала ще до унормувань XX-го ст., як засвідчуюється іншими словами з початковим і-.

У родовому відмінку особливе закінчення є рудиментом. Знову цитую Шевельова: «в історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. [...] норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу "земля"».

>А у згоді з "нормами" правопису-93 ніхто з природніх мовців не розмовляє

Тільки неосвічені та заанґажовані змінами не керуються сучасними орфоепічними нормами. Візьміть ту ж Фаріоншу чи того ж Тягнибока, котрі чудово кажуть проект, -і в родовому відмінку, соціальний без йотації. Знайдіть сучасного визнаного письменника, котрий би не вимовляв -ф-, або плутався б з ним у словах грецького походження.

Сучасні визнані письменники та політики не є природніми українофонами. Їхня фонетика пошкоджена чужомовними впливами великого міста. Природніми українофонами в наших мовних умовах є старі селяни та мешканці невеликих містечок.
Але навіть серед "високих кіл" трапляються ті хто хоч частоково зберіг природню вимову: депутат Плющ (хв), письменник Анатолій Дімаров, гуморист Олійник тощо.
А проєкт із йотацією так узагалі не таке вже й рідкісне явище.

А щодо рудиментів - ці "рудименти" існують і досі, попри нівеляцію, тож вони засвідчили свою стійкісь -отже це не рудименти і штучно прискорювати процес їхнього начебто зникання - наруга, що й робить правопис 1933-1993.

Але я не старий селянин. І мешкаю в Києві, столиці держави, де українська мова виконує функції національної мови. Якщо, як ви кажете, відкинуті сто років тому мовні явища жевріють по селах, і що їх спеціально треба шукати, а сучасні письменники не можуть слугувати прикладом, то що може слугувати орієнтиром, котрий поєднував би усіх сучасних мовців, незалежно від їхньої політичної, реґіональної, соціальної, релігійної тощо групової належності? Я відповідаю — таким орієнтиром є сучасний соборний український правопис, сучасний узус та орфоепічна норма, які з незначними змінами нормативні майже вісімдесят років. Десятиліття практики, починаючи зі школи і закінчуючи телебаченням, означають, що всі альтернативні явища давно на периферії, відроджувати їх штучно — це наче ґальванізувати мерця.

Це сучаснй правопис якраз мертвороджений, бо не відповідний до природи української мови, її унікальних особливостей, що їх усі мовці мають вивчати а не заморозити ті недолугості й потітичні компроміси сучасного правопису, що фактично є не науковий документ а політичний маніфест б-ільшовиків.

"При отсутствии достаточной кадровой подготовки, соответствующей базы, без учета мнения людей число первых классов с белорусским языком обучения увеличилось с 20% в 1989 году до 75% в 1994 году"
В городах действительно люди были недовольны - все-таки это была ошибка, так мгновенно проводить перевод с одного языка на другой. Но, просто, надо еще знать обстоятельства: большая часть городских жителей на тот момент "городскими" были только в первом-втором поколениях, это вчерашние сельчане. Во время СССР беларуский язык всячески игнорировался и причислялся к второсортным, это мол "деревенский, колхозный язык", в 70-х народ валом начал переезжать в города и, в стремлении поскорей стать городскими, переучиваться на русский манер. И вот получилось, что большая часть так и не освоив досконально русский (до сих пор трасянка), презирает беларуский (хотя, опять-таки, большая часть на тот момент "прыйшла ў гэты свет з беларускай мовай"), а тут им опять навязывают "этат непрэсцижны язык"...Ясное дело, что пойдет отторжение. Такие вещи надо было планировать на десятилетия.

Декілька слів про іменники жіночого роду, які закінчуються на групу приголосних, останнім з яких є приголосний «ть». За нормами Харківського правопису іменники цього типу мають закінчення «и» в родовому відмінку однинини. Отже, має бути: двомовности, бездержавности, більшости, єдности, кількости і так далі. Так чому я скрізь бачу закінчення «і»?

  • 1