Адепти ідеології «рус
У наших сусідів, білорусів, офіційне «двуязичіє» на державному рівні з 1995 року, то ж є з чим порівняти, і спробувати не допустити тих же помилок. Формальна двомовність в Білорусі і де-факто, і навіть де-юре, є одномовністю — зрозуміло, одномовністю російською.Закон не зобов’язує чиновника відповідати тою мовою, якою до нього звертається громадянин, чи якою він отримав письмовий запит. Тобто, навіть якщо особа і звертається до державних органів білоруською, це ще не гарантує того, що відповідь вона отримає своєю рідною (і державною) мовою! Закон «Про мови у Республіці Білорусь» повідомляє, що «у Білорусі мовами діловодства і документації, є білоруська і (або) російська мови». Ця зачіпка («або») дає можливість чиновникам не відповідати на запит тою ж мовою, якою запит надійшов, що є цілковитим безглуздям, бо перетворює формально державний статус білоруської на справжнісінький фарс.
скоґо міра», як то «регіонал» Колесніченко, чи міський голова Одеси, Костусєв часто намагаються видавати свою русифікаторську діяльність, як боротьбу за «равноправіє язиков». Мовляв, дивіться: тепер в Одесі всі школи двомовні — більше немає жодних утисків на мовному ґрунті. У наших сусідів, білорусів, офіційне «двуязичіє» на державному рівні з 1995 року, то ж є з чим порівняти, і спробувати не допустити тих же помилок. Формальна двомовність в Білорусі і де-факто, і навіть де-юре, є одномовністю — зрозуміло, одномовністю російською.Закон не зобов’язує чиновника відповідати тою мовою, якою до нього звертається громадянин, чи якою він отримав письмовий запит. Тобто, навіть якщо особа і звертається до державних органів білоруською, це ще не гарантує того, що відповідь вона отримає своєю рідною (і державною) мовою! Закон «Про мови у Республіці Білорусь» повідомляє, що «у Білорусі мовами діловодства і документації, є білоруська і (або) російська мови». Ця зачіпка («або») дає можливість чиновникам не відповідати на запит тою ж мовою, якою запит надійшов, що є цілковитим безглуздям, бо перетворює формально державний статус білоруської на справжнісінький фарс.
Молодий білоруський політик і громадський активіст, Ігор Случак, спробував змінити цю ситуацію, і започаткував персональну кампанію «Білоруськомовне діловодство». Він розіслав усім 110-ти депутатам білоруського парламенту пропозицію змінити закон таким чином, щоб викинути з закону слово «або» — і цим забезпечити ведення документації і службового листування обома державними мовами, в чому, власне, і мала би полягати «двомовність». Але навіть на таку, доволі мінімалістську поступку на користь мови титульної нації, білоруські ж парламентарі не погодилися. У відповіді, що її пан Случак отримав від голови депутатської комісії з питань освіти, культури, науки, та науково-технічного прогресу, сказано: «Викладені пропозиції щодо внесення змін до Закону "Про мови" на наш погляд, призведуть, до ускладнень в порядку використання державних мов, непотрібного, у більшості випадків, дублювання текстів, а отже — до істотного збільшення грошових та матеріяльних витрат. Враховуючи це, комісія вважає недоцільним підтримувати дані пропозиції щодо зміни Закону». Як бачимо, спробою зберегти державні кошти можна виправдати практично все, зокрема і лінґвоцид. Маразматичності ситуації додає той факт, що білоруську мову нищить білоруська ж таки держава. Але, навіть якщо відкинути юридичний аспект проблеми, то, здавалось би: чи ж багато державних службовців не відповідатимуть білоруськомовним громадянам білоруською? Я поцікавився у пана Случака щодо цього, і з’ясував, що таки багато. Ігор розіслав у всі 118 районів країни пропозиції щодо належного забезпечення позиції білоруської. Поки результати наступні: в 42 випадках відповіді надійшли російською, причому, з них навіть при повторному запиті з проханням дати відповідь білоруською, 19 все одно відповіли російською — от вам і вся «двомовність». Ще в 11-ти районах не відповіли взагалі… Боротьба наших палких «двомовників» — це, по суті, боротьба за моральну деґрадацію, за право не знати мови титульної нації. Чого варта тільки забаганка того ж таки Костусєва до чиновників «надавати йому документи виключно російською мовою»! Гадаю, нам варто добре засвоїти білоруські «уроки двомовності», і зробити для себе висновки. Справді, двомовність потребує доволі істотних матеріяльних витрат. Тож не будемо оплачувати зі своєї кишені паразитичний «розвиток» російської, а краще всіляко підтримаємо власну, українську мову.
З паном Случаком розмовляв Василь БАБИЧ
Принаймі, ненадання російській статусу другої державної в Україні так точно можна.
Я в жж-дискусіях не раз наводив цей аргумент і жодного разу заперечень цієї тези не зустрів)